Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

 

 

 

 

Що було до Жовкви?

Жовква була закладена не на порожньому місці – ще до заснування міста на лівому березі річки Свиня лежало містечко Винники, відомі з 1398 року. Містечко мало свою оборонну систему, кам’яну забудову, невеличкий замок. Містечком володів рід Висоцьких. У другій половині XVI століття Винники були подаровані Андрієм Висоцьким Станіславу Жолкевському, воєводі руському (до цього родина Жолкевських мешкала в с. Туринка). Син його, Станіслав Жолкевський-молодший, бажаючи увійти в історію не тільки як лицар та полководець, я і як меценат та будівничий, вирішує звести на  правому березі Свині нове місто та назвати його на свою честь – Жовквою.

 

Ідеальне місто

Станіслав Жолкевський-молодший отримав неабияку освіту в православній школі, єзуїтському колегіумі та за кордоном. Добре знаючи сучасну для його часу філософію Ренесансу, він вирішує звести місто «ідеального типу» - на зразок фантастичних утопій Платона, Томаса Мора чи Томаса Кампанелли. Для здійснення свого задуму Жолкевський запрошує до себе італійського архітектора Паоло Дученто ді Клеменсі (тут його називали Павло Щасливий), який вже збудував у Львові чимало храмів та кам’яниць. Павло Щасливий почав працювати над будівництвом Жовкви у 1594 році. До речі, Павло Щасливий назавжди залишився в Жовкві – його навіть кілька разів обирали війтом міста. План міста був накреслений у формі людського тіла – усі найважливіші будівлі були розташовані як органи людського тіла. Замок грав роль голови міста, ринкова площа – легень, католицький костел з православною церквою – серце. Міські брами були руками і ногами міста. Вулиці були прямі, широкі, відкриті для сонця та свіжого повітря – на відміну від хаотично забудованих вузьких та кривих середньовічних вулиць. Усі будинки міста зводились в єдиному архітектурному стилі, повторюючи головні декоративні фігури та деталі. Таким чином у Жовкві був створений унікальний архітектурний ансамбль, який чудово зберігся до наших днів – чого не можна сказати про інші ренесансові міста України.

 

Перші будівлі

Першою будівлею в місті був замок, головний оборонець міста. Також Жовква була обнесена валами та ровом, за якими пізніше постали кам’яні мури та башти. У 1603 році Жовква отримує магдебурзьке право. У 1605 році замок було закінчено, а наступного року закладається наріжний камінь костелу св. Станіслава. Ще через шість років починається будівництво православної церкви Різдва Христова (на місці тимчасової дерев’яної). Станіслав Жолкевський, відповідаючи за оборону кордонів, майже весь час знаходився у походах. Тому будівництвом нового міста займалася переважно його кохана дружина – Регіна Гербуртівна.

 

Війна та мир

Станіслав Жолкевський, один з найвидатніших полководців та дипломатів свого часу, двічі відправлявся з Жовкви у походи, які здобули йому славу лицаря та терновий вінець мученика. Мова йдеться про московський похід 1620 року, коли Жолкевський з кількатисячним загоном підкорив Росію та увійшов до Москви, та Цецорський похід, коли Жолкевський у віці 73 років загинув в нерівному бою з турками.

Протягом численних війн між Річчю Посполитою та Туреччиною татари кілька разів підходили під жовківські стіни. Але кожного разу жовківчани разом з замковим гарнізоном героїчно відбивали ворожі напади. Неприступною залишилася Жовква і тоді, коли у 1648 році до стін міста підійшли козаки Хмельницького. Козаки не змогли взяти місто наскоком, і тоді уклали з жовківчанами мирну угоду. Справа в тому, що покійний Жолкевський мав добрі стосунки з запорожцями, а сам Хмельницький провів в Жовкві 10 років та був багато чим зобов’язаний як самому гетьманові, так і його родині, яка на той час перебувала в Жовкві.

А ось правнук Жолкевського, Марко Собеський, гине у 1651 році в битві під Батогом. На його честь невтішна мати будує костел, який передає ченцям домініканського чину. В храмі був похований Марко, а згодом – і його мати, онучка Жолкевського, яка обороняла Жовкву від козаків у 1648 році. 

 

Королівська резиденція

Донька Станіслава Жолкевського Софія вийшла заміж за Івана Даниловича, а донька Софії та Івана Теофілія – за Якуба Собеського. Син Якуба та Теофілії та правнук Жолкевського Ян Собеський, славетний своїми перемогами над турками і татарами, у 1673 році став королем Речі Посполитої та перетворив Жовкву на свою резиденцію, а замок перетворює на розкішний королівський палац. За його часів місто переживає період свого найбільшого розквіту – на площі та за замком виставляються трофеї з походів короля, до Жовкви прибувають посли від іноземних королів та від Папи Римського, костел, де поховані предки Собеського, на чолі з Станіславом Жолкевським, прикрашається ліпними зображеннями лицарів, гусар, козаків, а інтер’єр храму – великими батальними картинами, що оспівували перемоги Жолкевського та Собеського.

 

Єврейська спільнота

В той самий час переживає часи розквіту і єврейська спільнота Жовкви – король дає євреям дозвіл та кошти на побудову розкішної синагоги, в місті з’являється єврейська друкарня, яку відкриває єврей з Амстердаму Іра Фебус га-Леві. Євреї мешкали в Жовкві з часу закладення міста – цьому сприяв один з торгівельних агентів Жолкевського Ізраїль Йозефович. Проте саме за часів Собеського єврейська спільнота стає однією з найбільших в регіоні – більш ніж третина усіх мешканців Жовкви була євреями. Зокрема, єврей Сімхе Менахем мі-Іона був придворним лікарем Собеського. З часом єврейська спільнота Жовкви ставала дедалі потужніше, випередивши навіть львівську.

 

Собеські та Радзивілли

Після смерті Яна Собеського Жовквою володіли його діти, королевичі Якуб та Костянтин. Вони не були ані королями, ані гетьманами, і за часів їхнього панування Жовква занепадає. Звісно, дещо для міста вони робили – наприклад, спонсорували побудову дерев’яних церков на передмістях. Проте не маючи ані грошей, ані впливу, ані слави свого батька, вони не могли підтримувати Жовкву в колишньому її статусі королівського міста. Востаннє великі події розгорнулися в Жовкві коли у 1707 році Собеські запросили сюди російського царя Петра 1 на військову нараду. Цар провів тут чотири місяці.

Після смерті королевичів власником міста став литовський магнат Михаїл Казимір Радзивілл на прізвисько «Рибонька», який придбав Жовкву у 1594 році. Радзивілл вивозить майже усі скарби жовківського замку до своєї резиденції в Несвіжському замку. Жовква остаточно перетворюється на провінційне містечко, своєрідну дальню околицю Львова.

 

В складі Австро-Угорщини 

У 1780-х роках Галичина (а з нею – і Жовква) переходить до Австро-Угорської Імперії. Для Жовкви це був період перебудов та руйнацій – австрійці знищили значну частину міських мурів, розібрали Львівську та Жидівську брами, розформували для військових потреб кілька монастирів. Так, у 1787 році щойно зведений монастир домініканок з новим сучасним шпиталем був вилучений в чернечого ордену під військовий шпиталь. Щоправда, чернечі чини, які займались «корисною для громади» діяльністю, репресій не зазнавали – скоріш, навпаки. Так, жіночий чернечий орден феліціянок в середині ХІХ століття відкрив у Жовкві школу та шпиталь.

 

Національне відродження

ХІХ століття, особливо його друга половина, стало для українців добою національного відродження. Греко-католицька церква мала тепер вдосталь сили та впливу щоб відкривати читальні, народні доми, друкарні та усіма силами сприяти українському руху в Галичині. Починалося все з виховання священиками парафіян, а також власних дітей – більшість західноукраїнської інтелігенції вийшло з священицьких родин.

У 1895 році за сприянням Андрія Шептицького, який був тоді ще ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові, відкривається друкарня в жовківському василіанському монастирі (що виріс з церкви Різдва Христова). Друкарня ця стала однією з найголовніших українських видавництв Галичини – тут друкувались наукові та науково-популярні праці, молитовники та катехизми, а також відомі часописи «Місіонар» та «Рідна Мова». В Жовкві та в навколишніх селах відкриваються читальні та відділи організації «Просвіта». На початку ХХ століття починається перебудова василіанської церкви – храм стає вдвічі більшим, а каплицю пресв. Покрови при монастирі розписує молодий український маляр Юліан Буцманюк.

 

Тихе місто в бурхливі часи

 

Перша Світова війна

Початок Першої Світової війни стає водночас кінцем старого життя, коли українці, поляки та євреї Жовківщини більш-менш мирно уживалися між собою. Влада починає репресії проти москвофілів та усіх, кого можна було запідозрити в москвофільстві. Кілька священиків з жовківського повіту гине у концентраційному таборі Талергоф. Водночас, велика кількість української  молоді та інтелігентів (в тому числі і з Жовкви) вступає до лав легіону Січових Стрільців – боротись за об’єднання українських земель і водночас вести освітню роботу серед українців на своїх та підкорених землях.

Проте австрійські війська почали відступати, і наприкінці літа 1914 року Жовква була зайнята російською армією. Почалася російська окупаційна політика – закриття українських часописів та видавництв, переслідування греко-католиків та насильницьке навернення на православ’я, вивіз до Сибіру українських громадських діячів, вчених, письменників, вчителів.

Жовківський замок займає штаб російської армії. Неподалік розташувався військовий аеродром, і невдовзі у повітряному двобої над Жовквою гине талановитий російський льотчик Петро Нестерів, виконавши перший в історії повітряний таран.

Навесні 1915 року російські війська відступають з Галичини. Виходячи з Жовкви, російська армія підпалює жовківський замок та примусово вивозить на схід численних мешканців Жовківщини. Разом з росіянами добровільно відходять на схід багато москвофілів.

Протягом війни Жовква кілька разів переходить із рук у руки.

 

Визвольні змагання

В листопаді 1918 року за Версальською угодою після розпаду Австро-Угорської Імперії Галичина мала увійти до складу Польщі. Проте Січові Стрільці починають готувати повстання проти австрійської влади. В ніч на 1 листопада українські стрільці на чолі з польовим лікарем Ярославом Рибаком захоплюють казарми у Жовкві, старшинську школу, староство, залізничний вокзал, пошту, жандармерію. Австрійські вояки роззброюються, дехто приєднується до стрільців-українців.

Зранку в Жовкві проголошується Західноукраїнська Народна Республіка. Тієї ж ночі так само був захоплений Львів та інші міста Галичини. В Жовкві формується повітова Українська Національна Рада з 10 чоловік – 7 українців, 2 поляків та один єврей.

Одразу починають формуватись війська Республіки (УГА, Українська Галицька Армія), міліція, громадські установи. В місті декларується свобода усіх національностей та віросповідань краю, гарантується  недоторканість людського життя і майна. Щойно створена газета «Україна» повідомляла, що «в Жовкві найбільший лад з усіх повітів, всіх дивує лад, спокій, порядок і карність».

Але у Львові поляки починають бойові дії проти ЗУНР. Водночас польські сили наступають з заходу. Завзяті бої тривають до 20 травня 1919 року – тоді знесилені частини УГА змушені були відступити під натиском 80-тисячної французької армії генерала Галлера. Армія (а в її лавах – і чимало  жовківчан) продовжувала боротись на Поділлі, а місто Жовква та навколишні села опинилися під польською владою.

 

Міжвоєнні часи

В Жовкві та Жовківщині польська влада починає репресії проти українського населення краю. Закриваються відділи «Просвіти», репресії зазнає жовківське василіанське видавництво, грабується Крехівський монастир. Проте українці не здавалися. Навесні 1921 року в Жовкві відновлюється «Просвіта», посилюються українські кооперативні рухи, численні спортивні та культурні товариства, будується новий Народний Дім, відкриваються українські школи. Польська влада по можливості нищить ці прояви національного духу, піддає репресіям активістів українських рухів. Це посилює прагнення до непокори, і в 1921 році на Львівщині створюється Українська Військова Организація (УВО) на чолі з полковником Січових Стрільців Євгеном Коновальцем (народився в с. Зашків на Жовківщині). Осередок УВО створюється і в Жовкві та у відповідь на репресії поляків починає терористичну діяльність – пошкоджує лінії електропередач, організує замахи на найвідоміших антиукраїнських діячів.

Зло породжувало нове зло, і репресивна польська політика посилювалася, посилювався і опір УВО (згодом перейменовану на Організацію Українських Націоналістів – ОУН).

В вересні на Польщу водночас нападають гітлерівська Німеччина та Радянський Союз. 16 вересня німецькі сили прориваються до Жовківщини, а ввечері 17 вересня захоплюють Жовкву. А 21 вересня Жовкву займають частини Червоної Армії. Згідно з пактом Ріббентропа-Молотова, Східна Галичина входила до сфери інтересів СРСР, тому до 27 вересня німці відступили з теренів Жовківщини, віддавши цей район радянській владі.

Нова влада в свою чергу швидко почала пристосовувати Галичину до радянських умов життя. Усі промислові заклади передаються в державну власність – в тому числі і василіанська друкарня. Відкриваються колгоспи, клуби «радянського» типу – замість Народних домів «Просвіти».

Водночас, починаються репресії – товарними вагонами відправляються до Сибіру та Казахстану численні українські, польські, єврейські родини. Внаслідок жахливих умов депортації багато людей гине. Майно депортованих зазвичай конфіскувалось. Чимало людей стало жертвами більшовицького терору – арешти, ув’язнення та страти проводились до останнього дня радянської влади в місті. 

 

Друга світова війна

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Оскільки Жовква лежала близько від кордону, війна дала про себе знати одразу – і не тільки бомбардуваннями. До Жовкви доходили німецькі диверсійні групи, в місті було чути гарматні постріли. Прикордонники на Раві-Руській кілька днів мужньо відбивали атаки гітлерівців, а в той час енкаведисти в ніч з 26 на 27 червня у в’язниці, що розташувалась в жовківському замку, замордували до смерті та розстріляли біля 50 чоловік – мешканців Жовкви та Жовківщини. Ще багато жовківчан були закатовані у в’язницях Львова.

Наступного дня, майже одразу після відступу Червоної Армії, в місто увійшли німці, а 29 червня, в неділю, відбулася панахида над тілами закатованих. Над місцем їхнього поховання біля міської ратуші було насипано могилу та поставлено дерев'яний хрест, який простояв до самого повернення радянської влади.

Нові «визволителі» опинилися не кращими за попередніх. А багато в чому – і гіршими: майже одразу після свого приходу, нацисти влаштували в місті єврейське гетто. Потім євреїв ввезли до концтабору у Белжці, декого розстріляли в лісі за Жовквою. Славетна жовківська синагога була спалена, майже повністю знищений єврейський квартал.

Через війну неможливо було зібрати врожай. Почався голод, від якого загину кілька тисяч людей. Потім почалася мобілізація до німецької армії, від якої люди ховались як могли.

Під час війни від бомбувань було зруйновано багато міських кам’яниць, багато людей лишилося без житла, дехто загинув.

 

В складі Радянської імперії

У 1944 році на теренах Жовківщини була поновлена радянська влада. Починається найтрагічніший період історії краю. Влада розгортає репресії, поновлює масову депортацію українців до Сибіру та Казахстану, арешти та розстріли. У 1946 році закриваються усі церкви в Жовкві крім василіанського храму Серця Христового. Цей храм передається Російській Православній Церкві в рамках ліквідації УГКЦ. Деякі фрески в храмі (які не відповідали російським канонам або радянській ідеології) були забілені або стерті. Решта храмів служить складами чи казармами, а їхні безцінні скарби – картини, ікони, скульптури, інші прикраси – вивозяться до Польщі, до Росії, руйнується або зникає безслідно. В Крехівському монастирі був розташований інтернат для дітей з вадами розвитку, через що і храми, і келії цієї архітектурної пам’ятки перетворилися на справжнісінькі руїни.

Протягом майже усієї радянської доби в Жовкві знаходилися численні військові частини. Причин для цього було дві – близький кордон та велика кількість загонів УПА, які діяли на території Жовківщини до початку 1960-х років. Фактично, це була громадянська війна – одні мешканці Жовківщини хотіли боротись проти радянської влади або співчували таким борцям, інші – хотіли мирно жити. Дві сторони не завжди розуміли одна одну. До цього можна додати велику кількість переселенців з центральних та східних регіонів України або з Росії, які наповнили Жовкву наприкінці 1940-х років (загалом, в післявоєнні часи населення Жовкви майже повністю змінилось – корінне населення виїхало, було вивезено або знищено, а до міста прибуло багато переселенців або місцевих селян, які не хотіли йти в колгосп). Вони взагалі не розуміли боротьби, яка відбувається, і часто ставали жертвами провокацій – або навіть жертвами бойових дій, які вели повстанці. Через неспроможність «викурити» одну боївку УПА, яка базувалася неподалік села Вишеньки, радянська влада знищила все село, депортувавши жителів до Сибіру, Казахстану або Буковини. На місці села був створений військовий полігон.

З 1952 року місто було перейменовано на Нестерів – на честь великого російського летуна. Були перейменовані майже всі жовківські вулиці – на честь радянських діячів або російських письменників чи полководців.

 

Незалежність та розбудова

Нова сторінка в історії міста починається з кінця 1980-х років – коли дисидентський рух на Західній Україні набув величезних масштабів. Починається повернення віруючим конфіскованих храмів (зокрема, костелу св.. Лаврентія). Виходить з підпілля греко-католицька церква (їй вертають василіанську церкву). Активізуються українські культурні рухи та спілки. Починаються реставраційні роботи в храмах та в місті. Але справжня розбудова Жовкви почалася з приходом Незалежності. Незважаючи на усі труднощі часів «диких дев’яностих» був відреставрований Крехівський монастир, проведені головні реставраційні роботи в костелі св.. Лаврентія, відновлюються знищені міські мури та брами. У 1992 році місту повертається історична назва – Жовква. Знов отримують свої первісні назви ще багато вулиць міста, але не всі: часто за бажанням мешканців їхні вулиці зберігали старі назви (як, наприклад, вулиці Гагаріна чи Гайдара), а більшість була перейменована наново – на честь місцевих героїв чи видатних українців.

Найбільш активна реставрація Жовкви почалася у 2003 році – коли на святкування 400-річчя міста почалася капітальна реставрація замку та Вічевої площі. Реставраційні роботи в місті ведуться ще й досі – відновлене лобне місце, продовжується реставруватись замок, синагога, церкви та монастирі. Незважаючи на усі перешкоди, традиційні для нашого часу – корупція, бюрократія, низька культура відношення людей до своєї історії спадщини – Жовква та Жовківщина щорік стають кращими. Завітайте до нас – переконаєтесь.

 

 

Наполеон Орда 
замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

Жовківська бувальщина

Правосуддя по-жовківськи

 

З самого заснування Жовкви в місті справно функціонувало судочинство. Каралися не  тільки крадіжки чи вбивства – міський магістрат розглядав ще й «гріхи проти моральності». Так, повій били батогами та карали вигнанням з міста, щоправда, до чоловічих злочинів суд був не менш суворим. Так, одного разу єврейка Ханя вбила та заховала в багну щойно народжену дитину. Її ув’язнили та почали судити. Ханя призналася в скоєному, а також сказала, що батько дитинки – єврей Абрамко. Суд вирішив – батько мусив заплатити 30 гривень на замок (тобто, власникам міста), 6 гривень – на ратушу (в міську казну) та 100 гривень … дівчині за скоєну кривду. Щоправда, злочинна мати отримала 100 «пляч» (ударів батогом чи пліткою).

Така милість по відношенню до жінок пояснюється не тільки мудрістю та шляхетністю магістрату, а ще й тим, що з часу загибелі Жолкевського в місті більш ніж півстоліття правили жінки – вдова гетьмана, його донька та онучка.

 

P.S.: для піклування про позашлюбних дітей місто утримувало спеціальну «мамку». Отже, Ханя могла позбутись небажаної дитини більш гуманним шляхом…

 

Рольове шоу на Ринку

 

Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський прикрасив жовківський костел св.. Лаврентія чотирма величезними батальними картинами, які оспівували славетні перемоги самого короля, а також його прадіда Станіслава Жолкевського. Найбільш славетною була перемога під Віднем у 1683 році. Для написання картини, присвяченій цій битві, Собеський запросив художника Мартіно Альтамонте. Той попередив, що ніколи не писав батальних сцен і ніколи не бачив великих битв «вживу». Але король довіряв хисту художника, а щоб йому було легше писати – влаштував на ринковій площі своєрідне «рольове шоу» – поставив турецькі намети, озброїв в найкрасивіші обладунки половину міського гарнізону (а тримав він у Жовкві півтори тисячі війська), а другу половину вдягнув та озброїв по-турецьки – стали в пригоді численні трофеї, взяті під Віднем. Військо інсценувало битву, а Альтамонте в свою чергу зрозумів як виглядає бій. Міщани залюбки подивились на незвичайну виставу, а художник – створив величне полотно, яке більше трьох століть прикрашало жовківський костел.

 

P.S.: військові трофеї Собеського зберігалися в замку до 1740 року, коли новий власник міста – Михайло Радзивілл – перевіз усі скарби до Несвіжу. З цього часу починається занепад Жовкви…

 

Свиня в Свині

 

У 1707 році в Жовкві провів чотири місяці російський цар Петро І. Як відомо, цар любив погуляти й випити, і привчав до того своїх прибічників, серед яких найбільш відомий І. Меншиков. Протягом військової наради в Жовкві «полудєржавний властєлін» якось забагато напився та пішов залицятись до черниць-домініканок, які мали невеличкий монастир біля місцевої річки. Цар, не бажаючи, щоб черниці стали жертвами нахабного казанови, витяг Мєншикова з монастиря, дав йому по лицю та кинув у річку зі словами «аки свиня напился». Ця історія – одна з версій походження назви славнозвісної розточанської річки.

 

P.S.: На відміну від своїх товаришів, російський цар під час будь-якої пиятики завжди тримав себе в руках та ніколи не втрачав контролю…

 

Велика різниця

 

Протягом 1940-х, 1950-х років, а також на початку 1960-х на теренах Жовківщини вела партизанські дії Українська Повстанська Армія (чиї вояки були відомі як «бандерівці»). Населення переважно ставилось до бандерівців зі співчуттям – навіть коли не розділяло їхніх переконань. Люди час від часу носили повстанцям їжу чи одяг. Але часто бувало і таке, що бандерівці «добровільно-примусово» вилучали в місцевих жителів їжу чи худобу. Тим самим любили промишляти і радянські вояки – особливо НКВС. Старі селяни згадують: «прийшли вночі, а хто – не зрозуміти: наші з лісу чи савєтські». Але все ж таки розрізняти вміли і ось як: бандерівці ввічливо стукали у вікно та казали: «перепрошуємо, пане, ми в вас увели свиню, то завтра її в хліву не шукайте. Ще раз перепрошуємо і дуже дякуємо. На добраніч». Енкаведисти коли приходили – били вікна, били в морду, обкладали матом – і потім уводили свиню чи корову.

 

P.S.: А все ж таки ще римляни казали: «Немає війни страшніше ніж війна громадянська»… 

 

Синьо-жовтий прапор в радянському місті

 

У 1980 році, коли Брєжнєв ще був при владі, а Андропов очолював КДБ, перед якимось радянським святом, в Жовкві (а точніше – в Нестерові) на Будинку офіцерів майорів … синьо-жовтий прапор. Влада переполошилася, хотіли оголосити військовий стан (бандерівців боялись навіть тоді), почали шукати винуватця, але нікого не знайшли. Пішли легенди – за однією версією, в місті знов з’явилися повстанці, за другою – повеселились діти, за третьою – колишній міліціонер, знаходячись «під градусом» поспорив, що перелякає начальство…

 

P.S.: Через дев'ять років синьо жовтий прапор вже вільно красувався на галицьких ратушах разом з радянським, а ще через два роки радянські прапори зникли зовсім…

 

Ленін та макарони

 

В Нестерові Ленін був неабиякий – шість метрів заввишки. Такий бовван і без постаменту піднімався над дахами ренесансних кам'яниць площі. На фоні сплюндрованих храмів, знищених фортечних мурів та брам занедбаного замку видовище було в кращих традиціях антиутопій Оруела. І ось, у 1991 році, ідола зняли – почепили за шию, підняли краном, потримали у підвішеному стані немов шибеника,  та вивезли на подвір'я військової частини. А потім, коли під час «диких дев’яностих» продавали все що тільки можна було продати, Леніна продали…до Росії, за 150 тисяч рублів. Як то кажуть, «ваше вам та ще й за ваші гроші». Казали, що росіяни вагались: чи брати, чи не брати сумнівну «цінність», і тоді жовківська влада додала до Леніна тону макаронів місцевого виробництва. І так Ленін переїхав до міста Балаково Саратовської області.

 

P.S.: коли у 2003 році почалася капітальна реставрація площі, під місцем, де був Ленін, виявили рештки прангеру – лобного місця з ганебним стовпом. Отже, вождь стояв на ганебному місці. Мабуть, відбував слушну кару за погану поведінку…

 

Гідна заміна

 

Після масового знищення пам’ятників Леніну в містах та селах Західної України люди почали шукати гідну заміну вождю світового пролетаріату – не пустувати ж місцю без пам’ятника! Тепер все залежало від фантазії тубільців. Дехто ставив на площах Бандеру, дехто – хрест чи Божу Матір, дехто – пам’ятник борцям за волю України,дехто – Шептицького. Але перше місце зайняв, звісно, Шевченко. До того ж, далеко не всюди можна було знайти гідного скульптора, через що масове штампування Кобзарів не зробило галичанам честі. На Шевченка вирішили замінити Леніна і в селищі Куликів. Зробили статую, влаштували урочисту церемонію на честь відкриття пам’ятника, зібралася місцева влада, селяни, під музику знімається покривало з пам’ятника… і ось в натовпі якась бабця тихенько каже:

- А Ленін красивішим був…

 

P.S.: В народі навіть з'явився жарт – навіщо знімати Леніна, якщо можна відбити йому  бороду, і так Ленін перетвориться на Шевченка…

 

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів

Жовква в цитатах, літописах та спогадах

 

З листа С. Жолкевського дружині :

 

«Будівлі і міста сплюндровані, міста понівечені, дороги заповнені грабіжниками. Це і спонукає мене насамперед будувати свій замок і закласти містечко»

 

З літопису Мейера з Жебрешину «Негоди наших часів»:

 

В укріпленому мусті Жолкев сховалось десять тисяч євреїв; і вони перебували в страху и горі, не ризикуючи вийти за стіни міста, бо православні наближались, збільшуючи весь час свою кількість. Бунтівники підійшли з усіх сторін, і вони намагалися зробити пролом в стінах, але їх обливали кип’ячою водою, і бунтівники розбіглися немов пташенятя; захисники міста стріляли їм вслід. Тоді підлий нарід післав в місто своїх представників, які заявили: “Начальники и пани, прислухайтесь уважно до наших слів: якщо Львів не встояв проти нас і був змушений виконати нашу волю, якщо ми змогли покорити, зруйнувати та знищити стільки областей, якщо ми знесли, немов потік, тисячі міст, то невже здається вам, що ви зможете врятуватись від нас? Зичливі до володаря вашого міста, що здавна був нашим другом, ми готові укласти з вами союз. Відайте нам краще ваше золото та срібло, усі цінності, тоді ми сповнимось жалості до вас та збережемо ваші життя». До бунтівників відправилися троє: православний священик, пан нової віри (уніатської) та один єврей, що втік з Чернігова. Вони домовлялись щодо умов звільнення. Зійшлись на двох десятках тисяч та двох тисячах – окрема, для Гловацького, ватажка козаків. Посланці повернулися до міста, дуже вдоволені. У Жолкеві були достоважні мешканці інших міст, багаті та знатні євреї. В них взяли золото, срібло та інші дорогоцінності та віддані православним. Бунтівники знали облогу й залишили кількох гультяїв – охороняти місто від розбійників, щро їх багато вешталось по околицях.

 

Зі спогадів Феофана Прокоповича, що був у Жовкві разом із Петром І у 1707 році:

 

 «Жолква — місто, хоч і трошки мале, однак славетним стале… Палати превеликі, муровані, кількасот хат в собі мають, і як виправами архітекторськими, так і різними картинами малярськими, і шпалерами, і іншими дивними уборами справні дуже»…

 

Зі спогадів В. Григоровича-Барського:

 

…пішли ми за три милі від Львова до містечка Жовкова, де знаходяться мощі святого Іоана Сочавського. Прийшли ми до тамтешніх іноків, що живуть при храмі з тими мщами. Нас чесно прийняв з вечора ігумен, належно примістивши нас і задовольнивши; з ранку нас покликали до Божої служби і ми знову пішли до ігумена, який знову пригостив нас доброю трапезою. Містечко Жовков славиться також тим, що тут часто бував польський король Іоан ІІІ Собеський, де й палац його є. Звідти пішли ми до монастиря, що зветься Крехівський, і приспіли туди на вечірню. Були в церкві й бачили, як усе по чину й гарно правиться. Після того ігумен після того ігумен і братія покликали нас на трапезу і там також бачили ми доброчинність і були чесно прийняті смиренними, старшнолюбними, вельми добронравними іноками. Там є в середині монастирія чотири церкви, а п’ята – зовні в лісі, ними споруджено й першу в честь Преображення Господнього. Тут ігумен ставиться лише на один рік і рівний він з братією по владі, тільки вважається достойні ший за іменем і гідністю; одне слово, в усьому достохвальна обитель.

 

Зі спогадів В. Бонч-Бруєвича, який був у Жовкві у 1914 році в складі російської армії:

 

Перенесені в район Рави Руської бої прийняли затяжний характер, і, переїхавши з Кам’янки в Жолкєв, ми надовго застряли в його відмінно збереженому замку. В години служби офіцери штабу розбрідалися по численних кімнатах, але на обід та вечерю усі збирались в величезній готичній їдальні…

 

 

замок замок замок замок Жовква історія України туризм готелі агротуристика Розточчя Жовква Жовква Жовква Жовква Жовква Жолква Жолква Жолкев Жулкев Розточчя костел василіяни Буцманюк УПА СРСР Ленін Нестерів