Монастир о. Василіян та церква Серця Христова

Церква Серця Христова (первісна назва – Різдва Христова) існувала в Жовкві з самого початку існування міста. Спочатку це була невеличка дерев’яна церква, потім Станіслав Жолкевський починає будівництво мурованого храму. За задумом архітектора Павла Щасливого, церква мала виглядати як близнюк костелу. Два храми стояли поруч, дивились в один бік (вівтарями на схід – по давній традиції). Проте завершення будівництва храму затрималось більш ніж на півстоліття – війни та пожежі робили свою справу. Врешті-решт, в кінці 17 століття храм було завершено. Церква була православною – сама ідея унії сприймалась галичанами як зрада батьківській вірі. Проте коли Київська митрополія біла підпорядкована Москві, і українська церква зазнавала страшного зросійщення (згадати хоча б про виривання з київських книг сторінок, які не відповідали московським зразкам), думка галичан дещо змінилась. У 1682 році церквою вже опікувались уніатські ченці-василіяни. До 1784 року в церкві зберігались мощі св.. Івана Сучавського, які Ян Собеський привіз з Молдавії. У 1784 році австрійська влада вилучає мощі та вертають їх молдаванам, а в жовківському храмі з’являються мощі св.. Партенія – мученика, що загинув у 250 році в Римі. На початку ХХ століття, коли греко-католицьким митрополитом стає Андрей Шептицький – за його сприянням церква розбудовується в неовізантійському стилі та стає вдвічі більшою. При монастирі засновується друкарня, яка згодом розвивається та стає однією з найбільших українських друкарень Галичини. Але найбільша цікавинка храму – фрески, що їх виконав відомий український маляр Юліан Буцманюк. Почав Буцманюк свою роботу з розпису каплиці при храмі у 1910 році. Він робить стінопис та вітраж, де поєднав традиції романтизму та українського народного мистецтва. Христос та янголи в цій каплиці вдягнуті в національний український стрій, а біля Божої матері – українські діти. Закінчивши каплицю, Буцманюк вирушає до Кракова – навчатись. Шептицький підтримував молодого митця грошима – за кошти митрополита Буцманюк жив у Кракові та подорожував по Італії. У 1914 році Буцманюк вертається до України – починається Перша Світова Війна і художник записується в легіон Українських Січових Стрільців. Разом із своїм легіоном Буцманюк б’ється з росіянами, пізніше – відстоює українську незалежність в боротьбі з поляками та Радянською Росією. У 1930-х роках він вертається до Жовкви, працює в школах та поновлює роботу над стінописом в жовківському храмі. Тепер він ще більше розвиває національну тему – склепіння храму прикрашають фрески на тему Козаччини та українських визвольних змагань. Головні мотиви – примирення та злука українців: на фресках Буцманюка поруч стоять православні та уніатські герої, Йосафат Кунцевич та Петро Сагайдачний, Іпатій Потій та Костянтин Острозький. На фресці «Акт Злуки» зображені краєвиди Києва та Львова, а під ними – герої УНР та ЗУНР: Петлюра, Скоропадський, Грушевський, Вітовський, Левицький, січовики та пластуни… Друга Світова війна та радянська окупація не дозволили Буцманюку докінчити справу – він тільки намітив фігури та орнамент різкими мазками, не досягши такої ретельності малюнку, як в каплиці. І розписати він встиг лише половину храму – від більшовиків Юліан Буцманюк тікав до Кракова, до Мюнхену, а потім – і до Канади. За радянських часів храм був переданий Російській православній церкві. Нові господарі знищили все, що не збігалось з московськими традиціями та радянською ідеологією – сцени з життя св. Йосафата, Акт Злуки… тільки у 1989 році, коли храм повернули греко-католикам, історичний інтер’єр храму був відновлений, і історія національного відродження на стінах храму знов приваблює туристів та самих жовківчан. Екскурсію по церкві Серця Христова можна замовити за телефоном (067)583-67-80